Перед тим, як стати будівлею, кожен об’єкт спершу існує як ідея. Будь-який витвір людини – завжди задуманий заздалегідь. Тому весь час вона існує лише в уяві тих, хто її створює. Архітектурою стає лише після будівництва, коли виконує свою функцію для людей.
Сама будівля є лише конкретизацією наміру або ідеї, яка базується на якомусь світосприйнятті. Все, що ми робимо, ґрунтується на розумінні нами існування у світі. Складно визначити загальні рамки розуміння, адже специфічним є індивідуальний досвід кожного. Він є більш конкретним, одні і ті ж речі кожен з нас відчуває по-різному. В результаті відбувається постійний процес міркування та порівняння власного досвіду з досвідом інших у пошуках збігів, які можуть щось розповісти про явище або об’єкт.
Сповна оцінити ми можемо лише власний досвід. Витвори мистецтва і є його безпосереднім втіленням. У них відбивається досвід, який передає дух часу нащадкам. Щоразу, коли ми дивимось на витвір мистецтва, початковий досвід активізується, витвір мистецтва оживає і дозволяє пережити ті ж відчуття, які мав автор в момент його створення. Тобто, індивідуальні переживання двох людей перетинаються, створюється «спільне бачення», яке дозволяє відчути нас частиною одного цілого – Всесвіту.
Наприклад, якщо ми живемо у місці, де жили наші предки, ми можемо відчути, що дійсно знаходимось в одному світі. Реальність архітектури дуже потужна та повна. Архітектурний досвід невіддільний від розуміння простору в якому ми живемо. Трансцендентний вимір архітектури полягає у тому, що архітектура є самою реальністю – тло для життя, яке у ній відбувається.
Аутентична архітектура має створювати символи, які дозволяють створеному просторові втілюватися через нього. Зв’язок можливий за умови, якщо використовуються архітектурні символи, які беруть початки в просторових архетипах, які сприймаються через природні символи.
0 коментарів